В. Корнієнко народився 18 березня 1935 року у співочій родині дніпробудівців-українців у м. Запоріжжі (с. Дніпробуд). Дядько по матері – артист драмтеатру ім. М.Заньковецької, глибокі враження від роботи якого майбутній поет проніс через усе своє життя.

Дитинство його випало на роки війни, і тому є у нього спогади зовсім іншого емоційного забарвлення, ніж вся творчість митця:

                   Я знаю о беде не понаслышке,

                   Она, как ворон, кружит надо мной,

                   Войдя, отнюдь, не выдумкою в книжки,

                   А в детство, опаленное войной.

                            («Последний пароход»)

Взагалі, твори поета достовірно і вражаюче розповідають про воєнне дитинство покоління, якому десь зараз виповнюється сімдесят.

З 1946 р. по 1949 р. мешкав разом з матір’ю у Львові, пам’ять про мистецьку довершеність якого залишилася назавжди. Далі – школа у Херсонській області (с. Верхній Рогачик та у м. Вільнянську Запорізької області, яку закінчив у 1954 році. У В.Корнієнка багато віршів присвячено вчителям, в яких характеризує шкільні роки, описує післявоєнний шкільний побут, висловлює щиру подяку учителям воєнної пори. Цими ж роками датуються перші його друковані твори. По закінченню школи керував у ній художньою самодіяльністю, потім навчався у Запорізькому гідротехнікумі, отримавши спеціальність техніка-будівника. Далі – робота в промбуді дорожником і слюсарем, але вразливому хлопчині рано довелося зіткнутися з несправедливістю, апатичним відношенням до життя.

З 1960 Володимир Олексійович – студент Запорізького музучилища ім.П.Майбороди, в цьому ж році одружується, з’являються діти. Жити було тяжко, тому вчиться і працює вчителем співів у школі № 69 м. Запоріжжя, щоб утримувати молоду сім’ю.

У 1964 р. за рекомендацією М. Киселя (заслуженого артиста, хормейстера) В.Корнієнка призначають на роботу до Приморського району, де він 7 липня 1964 року відкриває першу музичну школу, директором якої працював 42 роки.

Та все ж В.Корнієнко відчував брак музичної освіти. Тому в 1966 р. вступає до музично-педагогічного інституту ім. С.Прокоф’єва м. Донецька на історико-теоретичний відділ, який закінчив у 1971 р. з кваліфікацією «музикознавець, педагог». До речі, його дипломна роботи – «Героїко-патріотична тематика пісень Великої Вітчизняної війни» – була написана українською мовою, що в часи пригнічення українства говорить саме за себе. Фрагмент цієї роботи було використано у книзі «Память огненных лет» (про фронтових артистів). Пропонували залишитися в інституті, запрошували до інституту фольклористики та етнографії (м. Київ), але він повернувся до Приморська.

У митця кожен день наповнений творчістю, бо він розуміє, що тільки таким чином можна реалізувати свій потенціал. Такий стиль життя не був епізодом лише молодих років, сьогодні він така ж невгамовна людина, яка не відає змореності.

Не тільки захопленням музикою пломенить його душа. Він зібрав чудову бібліотеку, фонотеку, захоплений болгарською культурою та літературою, намагається відродити українське слово, позабуте на наших теренах. Але перш за все В.Корнієнко – поет з великої літери.

Перші вірші надрукував російською мовою у вільнянській районній газеті «Дніпровські вогні». Далі – «Комсомолець Запоріжжя» та «Индустриальное Запорожье». З поезіями і статтями Володимира Олексійовича можна зустрітися у періодичній пресі: «Південна зоря», «Роден край», «Запорізька правда», «Наш город», «Михайлівські вісті», альманасі «Великий луг», «Курорти Приазов’я» тощо. В.Корнієнко – автор збірки «На стыке ветров» (1999р.), «Рідні береги» (2006р.), а також один із авторів патріотичного видання до 60-річчя Перемоги «Память огненных лет». Пише музику: він автор Гімну Приморська, 30 авторських пісень тощо.


Нажаль, сьогодні, 2 грудня 2016р., пішов з життя наш видатний земляк. Це величезна втрата для усього міста. Щирі слова подяки вам, Володимир Олексійович та співчуття рідним та близьким.

Похорони відбудуться завтра о 13:00 з вул.Мічурина

Чи сподобався вам цей матеріал?
  • Подобається
  • У захваті
  • чудово
  • Нічого собі
  • Сумно
  • Злість